Усі батьки сподіваються, що школа допоможе їх дитині стати більш освітченою. Чи обгрунтовані ці сподівання? Який вид мислення розвиває у своїх учнях наша школа?
Завдання будь-якої школи –розвиток здібностей дітей, в першу чергу інтелектуальних. Питання ж стоїть в самому трактуванні поняття «розумна дитина». Адже на сьогодні усі узагальнені уявлення про розумну людину – абстракція. Це й зрозуміло, адже розумним можна бути лише в певній, конкретній галузі: математиці, людських відносинах, історії, тощо.
Проте традиційна, масово-загальна школа, в котрих навчається більшість українських дітей розвиває в основному лише виконавську частину мислення – здатність діяти лише по інструкції, правилу. В силу цього майже не розвивається творча здатність застосовувати отримані знання на практиці, нестандартно використовувати отримані знання, швидко приймати рішення в нестандартних умовах, або ж створювати нові закони.
Поряд з цим, соціально-емоційний інтелект, котрий проявляється у вмінні спілкуватись, володіти своїми емоціями і при цьому розуміти почуття інших людей, відчуття своєї значущості та відповідальності – в школі взагалі не потрібні.
Саме ці, нібито і не важливі сторони дитячого розуму школа не помічає. Хоть, починаючи в же з молодших класів стає чітко зрозумілим в якому напрямку дитина є «розумною». Для прикладу, дівчинку котра допомагає однокласникам завязувати шарфики та застібати тугі гудзики, швидше всього, не замятять як «розумну» в співпереживанні та допомозі дитину. В той же час, більішсть однокласників будуть прагнути сидіти з нею за однією партою, адже її присутність допомагає зібратись з думками.
Традиційна школа, навіть при використанні усіх наявних педагогічних резервів прекрасно розвине лише виконавські задатки.
За прикладом далеко йти не потрібно. Погляньте на наших випускників, більшість з них легко розвязує поставлене завдання при наявності певного алгоритму його виконання, адже в них розвинута внутрішня дисципліна та сформована звичка послідовного виконання всіх передбачених дій та постійного контролю результату. Проте запропонуйте їм нестандартне завдання без алгоритму розвязку – скільки його виконає? Основна причина такої ситуації в тому, що школа не привчила їх самостійно ставити перед собою завдання та шукати варіанти їх виконання.
Звідки буде прагнення сасомстійно ставити завдання та шукати варінти їх виконання якщо діти привчені отримувати знання в готовому вигляді? Це приводить до того, що розум дитини не працює над пошуками результатів у вигляді знань. Навіщо старатись, якщо тебе погодують з ложечки та одінуть «педагогічні памперси»? Уява, допитливість, цікавість залишають не затребуваними. І причина тут не у вчителях – в школах працює багато розумних, обдарованих, ліберальних вчителів котрі люблять дітей.
Причина в традиційному стилі викладання: він не лише пригальмовує розвиток розуму учнів, він навіть зменшує інтелектуальний потенціал дитини. Така деградація відбувається через відсутність умов для прояву ініціативності дітей у навчанні, не пропагується наявність власної думки, критичність сприйняття інформації.
В той же час, саме ініціативність, самостійність, здатність відповідати за свій вибір сьогодні вимагаються від розумної людини. І саме ці риси підкреслюються при написанні резюме.
Так можливо пора нарешті подумати про те, щоб наша система освіти готувала людей, котрі зможуть динамічно реагувати на зміни життєвої ситуації, а не просто чекати вказівок?